Клавішні інструменти

                    Клавішні інструменти існували ще в Середні віки. Орган - один з найдавніших інструментів - найстаріший з них. Клавіші в органу були широкими і натискали їх кулаками, вони прийшли на зміну великим важелів, введеним в XI столітті замість незручних ручних засувок. На початку XVI століття широкі клавіші були замінені більш зручними - вузькими, на яких грають і зараз.                                                               Перший струнний клавішний інструмент - клавікорд.

       Він з'явився в пізньому Середньовіччі, хоча ніхто не знає, коли саме. Клавікорд мав пристрій, схожий на пристрій сучасного фортепіано. Проте його звук був занадто м'яким і тихим для того, щоб на ньому можна було грати перед великою кількістю людей. Клавікорд, будучи набагато менше за розміром і простіше, ніж його родич клавесин, був достатньо популярним інструментом домашнього музикування, і його напевно можна було знайти в будинках композиторів епохи барокко, включаючи Баха.

Клавікорд був одним з найбільш чуйних і чуйних клавішних інструментів своєї епохи, епохи бароко. При натисканні на клавішу, маленький мідний квадратик під назвою "тангент" ударяв струну і, впираючись в неї, поділяв її на як би на дві частини - одна з яких лунає, а інша заглушається стрічкою з, повсті простягнутою уздовж струн. При відпусканні клавіші, тангент повертався у вихідне положення, коливання переходили на всю струну і миттєво заглушалися за рахунок тієї частини, заглушеній повстю. У клавікорда було по одній струні на кожну клавішу, або по дві - такий клавікорд називається "пов'язаний". Будучи дуже тихим інструментом, клавікорд все ж дозволяв робити крещендо і демінуендо.

Інший клавішний інструмент - клавесин - швидше за все був винайдений в Італії в XV столітті. У клавесині буває один або два мануала (рідше три), а звук витягується защипування струни плектром з пташиного пера (на зразок медіатора) при натисканні клавіші. Струни клавесина розташовані паралельно клавішам, як у сучасного рояля, а не перпендикулярно, як у клавікорда і сучасного піаніно. Звук концертного клавесина - досить різкий, але слабкий для виконання музики у великих залах, тому в п'єси для клавесина композитори вставляли безліч мелизмов (прикрас) для того, щоб довгі ноти могли звучати досить протяжно. Клавесин використовувався також для акомпанементу до світських пісень, в камерної музики і для виконання партії цифрувати баса в оркестрі.

Існують також музичні інструменти, які є різновидом клавесина зважаючи повної схожості в звуковидобування, але різні за конструкцією: спінет, мюзелар і верджінел - це невеликі клавесини з одного клавіатурою (рідше з двома) діапазоном у чотири октави. Як правило вони майстерно декоровані, були прикрасою будинку і використовувалися переважно для домашнього музикування.

На рубежі XVIII століття композитори і музиканти стали гостро відчувати потребу в новому клавішному інструменті, який не поступався б по виразності скрипці. Більше того, був необхідний інструмент з великим динамічним діапазоном, здатним на громове фортіссімо, ніжне піаніссімо і якнайтонші динамічні переходи.

Ці мрії стали реальністю, коли в 1709 італієць Бартоломео Крістофорі, що займався музичними інструментами сімейства Медічі, винайшов перше фортепіано. Він назвав свій винахід "gravicembalo col piano e forte", що означає "клавішний інструмент, який грає тихо і голосно". Ця назва потім була скорочена, і з'явилося слово " фортепіано ". Дещо пізніше подібні інструменти були створені вчителем музики з Німеччини Кристофоро Готлібом Шретером (1717 р.) і французом Жаном Маріусом (1716 р.).

Пристрій фортепіано Крістофорі складалося із клавіші, повстяного молоточка і спеціального механізму для повернення молоточка. У такого фортепіано не було ні демпферів, ні педалей. Удар по клавіші примушував молоток ударяти по струні, викликаючи її вібрацію, зовсім не схожу на вібрацію струн у клавесина або клавікорда. Возвращатель дозволяв молоточку йти назад, а не залишатися притиснутим до струни, що заглушало б вібрацію струни. Пізніше була винайдена подвійна репетиція, що дозволила молоточку опускатися наполовину, що дуже допомагало у виконанні трелей і швидко повторюваних нот.